Виступ на засідання МО класних керівників на тему: "Сучасний погляд на патріотичне виховання" 

     Україно, ти моя молитва, 

     ти моя розпука вікова… 

     Гримотить над світом 

     люта битва за твоє життя, твої права 

    Василь Симоненко 

   В умовах українських реалій, коли Україна зусиллями українських військових, добровольців, волонтерів відстоює свободу і територіальну цілісність, пріоритетного значення набуває національно-патріотичне та військово-патріотичне виховання молоді.

   Цілі покоління українців були виховані в дусі відчуження від рідної землі та національного самозречення. В нас формували почуття національної меншовартості, покривдженості, комплексу неповноцінності, навіювали переконання в перевазі «старшого брата». Навмисне поширення російськомовної літературної та музично-пісенної продукції, висвітлення неправдивої історії, висміювання українського характеру і традицій формувало явище етноциду. Наш народ намагалися позбавити усіх ознак культурної та духовної самостійності. 

   Сьогодні єдиний шлях повернення державності - громадянсько- патріотичне виховання молоді. Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що в моєму місті, в моєму навчальному закладі, країні мене стосується, що залежить від мене. Я – творець майбутнього своїх дітей і онуків. Патріотизм – це одна із якостей людського характеру. Він, подібно до любові, керує людською свідомістю, заставляючи робити великі і малі вчинки в ім’я своєї батьківщини. Патріотизм – величний вияв нескінченної любові до рідного краю.

   Патріотизм, як і честь виховує великих, сильних людей, які не рахуються з ціною свого життя й здатні пожертвувати ним заради рідної землі. Патріотизм породжує впевненість у собі, волю в перемогу, віру в свою націю, свій народ, він перетворює звичайну людину в безстрашну машину, яка не відчуває страху і болю, йдучи впевнено та безстрашно до своєї мети. Тоді мета патріота стає метою усього народу. Патріот живе в єдності зі своїм народом, він живе своїм народом, адже життя народу стає його життям. 

   А що ж таке патріотичне виховання? Патріотичне виховання – це планомірна виховна діяльність, спрямована на формування у вихованців почуття патріотизму, тобто доброго ставлення до Батьківщини. Таке виховання включає розвиток любові до своєї країни, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальності за природу; потребу зробити свій внесок у долю Батьківщини; інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу. 

   На сучасному етапі розвитку України, коли існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння у сферу впливу іншої держави, виникає нагальна необхідність переосмислення зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання дітей та молоді – формування нового українця, що діє на основі національних та європейських цінностей:

 - повага до національних символів ( Герба, Прапора, Гімну України); - участь у громадсько-політичному житті країни; 

 - повага до прав людини; - верховенство права; 

 - толерантне ставлення до цінностей і переконань представників іншої культури, а також до регіональних та національно-мовних особливостей; - рівність усіх перед законом; 

 - готовність захищати суверенітет та територіальну цілісність України.    Патріотичне виховання у нашому навчальному закладі здійснюється під час проведення навчальних занять, через систему виховних заходів, гурткову роботу, проведення екскурсій. Класні керівники у своїй роботі керуються Конституцією України, Концепцією Національно-патріотичного виховання, Національною програмою «Діти України», нормативними документами, наказами, розпорядженнями Президента України, Міністерства освіти і науки, обласного та міського управління освіти. 

   Провідна роль у вихованні молоді належить українській мові як духовному стержню нації. Рідна мова – найважливіший засіб патріотичного виховання. Вона була і є важливою сферою впливу на національну свідомість молоді. Розуміння студентами процесу повернення до рідних коренів, витоків українства, національного самоствердження і саморозвитку вже є проявом патріотизму. Студентська молодь має усвідомити, що без оволодіння державною мовою неможливо стати повноцінним громадянином своєї держави, патріотом України та й просто інтелігентною людиною, кваліфікованим спеціалістом будь-якої галузі господарства. Актуальними сьогодні є думки І. Огієнка та В. Сухомлинського про те, що до найважливіших ознак нації належить рідна мова, а з нею витворена культура , яка стає душею нації, її духом. Зокрема, В. Сухомлинський зазначав, що в руках педагога слово є могутнім виховним засобом, яке здатне піднести, звеличити людину в її власних очах, утвердити її патріотичну свідомість і громадянську гідність, на все життя відкрити в її серці невичерпні й вічні джерела любові до своїх предків. 

   У нашій школі велика увага приділяється збереженню і примноженню духовних цінностей, культурних національних традицій, шанобливому ставленню до української мови. Свідченням цього є такі щорічні заходи, як тематичні вечори вшанування видатних українців, «Дні української писемності та мови», «Дні рідної мови», літературно-музичні композиції до дня народження Т.Г. Шевченка, Лесі Українки, конкурси читців поезії. Учні нашого навчального закладу щороку беруть участь в Міжнародному конкурсі знавців рідної мови імені Петра Яцика, мовно-літературному конкурсі учнівської і студентської молоді імені Тараса Шевченка. 

   Живим прикладом мужності і героїзму є захисники України, що боронили країну в минулому і зараз обороняють нашу державу від російської агресії. Викладач нашого навчального закладу без вагань став на захист рідної землі. Сьогодні ми пишаємося таким іменем, як Правосудько Руслан Сергійович.

   У навчальному закладі панує національний дух, усі урочисті заходи проводяться з використанням національної і державної символіки, українського традиційного одягу. Класні керівники на виховних годинах відкривають перед учнями яскраві сторінки історії української держави, вчать дітей розуміння і необхідності дотримання норм і принципів чинного законодавства України, поваги до прав і свобод інших людей, шанобливого ставлення до державних символів. Проведено виховні заходи « Українська державність: віхи історії», «Я-нащадок великих козаків», «Національні святині і символи моєї держави», «Конституція України: права і обов’язки», «І пливе наш синьо-жовтий шлях (історія символів України)», «Символіка України: минуле і сучасне».       Педагогічний колектив спрямовує свої зусилля на виховання Учнів у дусі патріотичного обов’язку, готовності до військової служби. Патріотизм в Україні традиційно завжди мав духовні корені, насичені Православною вірою, яка вчить нас любити Батьківщину, як рідну матір, а якщо треба буде, то захищати її до останньої краплі крові. Патріотизм складає найважливішу ціннісну основу будь-якого демократичного суспільства і виступає суттєвим внутрішнім мотивом для саморозвитку і розкриття всіх потенціальних соціальних можливостей в духовній, економічній і соціальних сферах життя суспільства. Тому мета навчального закладу на сучасному етапі – виховати молодь гуманною, творчою, відповідальною, з активною життєвою позицією, яка могла б реалізувати себе.     Без пробудження таких моральних феноменів, як патріотизм, обов’язок, совість, почуття власної гідності, працелюбність навряд чи можна розраховувати на поліпшення ситуації в країні.

 Виступ на засіданні районного МО класних керівників
на тему :

"Роль гендерної освіти у вихованні здорової свідомої особистості"

  Що таке гендерне виховання? Визначень в інтернеті – безліч. У глосарії Гендерного інформаційно-аналітичного центру «Крона» є таке визначення: «Гендерне виховання – це підхід у вихованні, що ґрунтується на розвитку індивідуальних якостей, розкритті здібностей і пошуку покликання дитини незалежно від очікувань оточуючих, пов’язаних із статтю дитини».

  Важливо наголосити, що мета гендерного виховання полягає не в тому, щоб зробити кардинальні зміни у виховному процесі та навчати дівчат бути сильними та активними, а хлопців – чуйними та охайними. Мова йде про те, що діти мають знати, що вони – унікальні особистості, які можуть мати різні риси характеру та бути спокійними, сумлінними, рішучими, сміливими, емоційним, сором’язливим і так далі незалежно від того, якої вони статі.

  Гендерна освіта не вимагає, щоб усі жінки, як Паша Ангеліна, сіли на трактори і поїхали у світле майбутнє, а чоловіки, як вусаті няні, пішли виховувати дітей у садочках. Мета гендерної освіти – дати зрозуміти людям, що вони можуть виконувати будь-які ролі в суспільстві залежно від власного хисту та бажання.

  Дитина, що виховуватиметься в середовищі, уважному та дружньому до всіх людей незалежно від їхньої статі, виросте з усвідомленням того, що усі люди мають однакове становище в суспільстві, однакові можливості у житті. Тож гендерне виховання підростаючого покоління – це неодмінна умова формування суспільства з гендерною рівністю. Це найкраща профілактика сексизму  та інших форм дискримінації, засилля яких заважає Україні стати європейською державо, де панують загальнолюдські цінності.

   За словами  координаторки Всеукраїнської мережі осередків гендерної освіти та члена ради громадської організації «Жіночий консорціум України» Юлії Стребкової, вислів «протилежна стать» – загалом педагогічно не коректний. Неможна одну людину протиставляти іншій. Там, де йде протиставлення, там є ворожість і конфлікт. Вихователям та вчителям не варто підкреслювати відмінності хлопчиків та дівчат, бо це призведе до розщеплення світу в свідомості дитини на жіночий та чоловічий. Краще звертати увагу на особливості, таланти, здібності, але не варто розділяти дітей стіною стереотипів на дівчат та хлопців. Треба ставитися до всіх дітей і кожної як до унікальної особистості, і всебічно розвивати, відповідно до здібностей і талантів, не керуючись своїми особистими уявленнями про те, якими мають бути всі дівчатка чи хлопчики.

  Питання гендерного виховання стають небайдужими для дитини з того моменту, як вона починає усвідомлювати свою статеву належність, розуміти, що вона не лише дитина, а хлопчик або дівчинка. Статева ідентифікація - один з найважливіших елементів становлення особистості дитини, який впливає на все її подальше життя.

  Підготовку дітей до виконання свого життєвого призначення, різних соціальних ролей - мужнього сина, турботливої доньки, доброго брата чи сестри - треба починати з раннього віку, коли починає формуватись особистість.

Метою гендерного виховання є:

-         формування правильного розуміння ролі чоловіка і ролі жінки у суспільстві;

-         формування моделі поведінки певної статі;

-         прищеплення культури взаємовідносин статей.

  З огляду на це перед педагогами навчального закладу стоять такі завдання з гендерного виховання учнів:

-         виховувати у дітей стійкий інтерес і позитивне ставлення до себе як обєкта пізнання;

-         підтримувати фізичне і психічне здоров'я дітей, радість світосприйняття. оптимістичне ставлення до навколишнього світу;

-         створювати умови для набуття досвіду відносин із навколишнім світом у цілому і світом людей зокрема;

-         ознайомлювати з основними функціями сім'ї як психологічної групи і соціального інституту;

-         закладати основи виконання відповідних своїй статі соціальних ролей.

  За багатьма параметрами соціального та емоційного розвитку дитини вирішальну роль відіграють не тільки батьки, але і однолітки, які фіксують порушення неписаного гендерного коду і жорстоко карають його порушників. Діти не сприймають у своєму суспільстві поведінкових депривації і порушень в статево-рольової ідентифікації. Причому жіночних хлопчиків відкидають хлопчики, але охоче приймають дівчатка, і навпаки - маскулінних дівчаток відштовхують дівчатка, але приймають хлопчики.

 При цьому слід нагадати, що  виховують і дівчаток, і хлопчиків найчастіше жінки: вдома - мама чи бабуся, а в школі - жінки-вчителі. У результаті для багатьох хлопчиків гендерна стійкість формується без участі чоловіків. А жінки, на думку вчених, правильно виховувати хлопчиків не можуть, тільки з однієї простої причини: у них інший тип мозку й інший тип мислення. Крім того, педагог-жінка, природно, не розташовує дитячим досвідом переживань, з якими стикаються хлопчики дошкільного віку у спілкуванні з дорослими і дітьми. Тому при спілкуванні з хлопчиками багато вчителів керуються лише уявленнями про те, що якщо це хлопчик, то, отже, він є втіленням волі, сили, витривалості. У результаті цього зовсім не мужні, а скоріше боязливі, слабкі фізично і дуже ранимі хлопчики систематично піддаються з боку вихователів травмуючого їх впливу.

Вчителю необхідно пам'ятати, що дівчатка вкрай чутливі до інтонацій, до форми оцінки, її публічності. Для дівчаток дуже важливо, щоб ними захоплювалися в присутності інших дітей, батьків і т.п. Для хлопчиків найбільш значущим є вказівка на те, що він добився результату саме в цьому: навчився вітатися, чистити зуби, конструювати щось і т.п. Кожен придбаний навик, результат, який хлопчикові вдалося отримати, позитивно позначається на його особистісне зростання, дозволяє пишатися собою і прагнути до нових досягнень. Але саме у хлопчиків спостерігається тенденція до того, що домігшись результату в якомусь виді діяльності, вони так щасливі цим, що готові конструювати або малювати одне і те ж, що дозволяє їм утвердитися у своїх досягненнях, але вимагає правильного розуміння з боку вчителя.

  Отже, гендерне виховання - засвоєння знань про взаємини статей, формування культури статевої поведінки. Роль дорослого у формуванні психологічних основ статевого виховання дошкільників надзвичайно важлива. Оскільки від правильності побудови виховного процесу залежить статева самоідентифікація, засвоєння ролей чоловіка чи жінки, адекватне ставлення до статевих відмінностей. Провідне значення при цьому має сім'я і найближче оточення дитини, які виробляють стереотипи її поведінки.

 ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ ПРОБЛЕМНИХ СИТУАЦІЙ В ХОДІ ГЕНДЕРНОГО ВИХОВАННЯ

  Сформувати уявлення про то, якими мають бути чоловіки і жінки, дуже важливо, але обмежитися цим не можна. Потрібно допомогти дитині реалізувати такі уявлення. Для цього насамперед слід використовувати проблемні ситуації, близькі життєвому досвіду дітей. Вчитель розповідає про те, що одного разу сталося у сусідньому навчальному закладі, і запитує, як у тому чи тому випадку діяли б хлопчики і дівчатка їх класу. Наприклад:

Ситуація 1. Оля принесла до класної кімнати вазон. Підбіг Андрійко, штовхнув вазон і той розбився. Оля заплакала.

Ситуація 2. У школі дітям робили уколи. Катя кричала, плакала і ніяк не погоджувалася підійти до медсестри Олени Іванівни.

Ситуація 3. Під час прибирання класної кімнати вчителька попрохала дітей зібрати старі книги  в корзину і віднести їх до архіву. Дівчатка тягнули корзину, а хлопчики глузували із них в цей час.

 

 

 

 

 

 Призер ІІ етапу XХІІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика

ІІ місце – Король Павло

                                                                    Призер

районної

олімпіади з української мови та літератури

(1 місце)

2021-2022 н.р.