Моя Україна майбутнього
Кожен мій ранок, уже так стало
традиційно, розпочинається не філіжанкою кави, а переглядом новин у моєму
мобільному телефоні… Хіба я, жінка 50 років, думала колись про те, що буду жити
у часи війни, часи страху та безнадії… Ні, чесно, не думала! А навпаки - жила
життям звичайних людей, які знають лише робота-дім, дім-робота. Влітку
обов'язково відпочити на березі Азовського моря (хоча б днів 5-6), невеликий
косметичний ремонтик у квартирі…
Та 24 лютого перевернуло
моє життя з ніг на голову. Слово “війна” ввірвалося у кожен будинок українців і
змусило всіх нас переглянути свої пріоритети, цінності та погляди на життя. Ми
з чоловіком уперше у будень день не збиралися на роботу, а, як чумні, ходили по
містечку: то до аптеки (вистояли у великій черзі, щоб почути, що вже ніяких
ліків немає, бо односельці розібрали все, що можна було ще купити), то до
магазину, щоб накупити хліба, соли та консервних виробів… Усе було, як у
тумані. Та, слава Богу, на другий день пішли до школи плести маскувальні сітки,
і це було на той час схоже на душевний порятунок зруйнованої душі, що ти
потрібен і твоя допомога наближатиме мир та спокій в Україні! Ми не один день
виконували цю роботу, а майже 2 тижні працювали всі пліч о пліч, не поспішаючи
додому, не боячись повітряних тривог! Яке це було єднання, яке це було духовне
зближення, яке це було бажання допомагати нашим захисникам! Я вдячна моїй
колезі по роботі, Світлані, яка кожен ранок, коли приходили плести сітки,
підходила до нас і обіймала, ніби раділа тому, що ми можемо продовжувати жити,
не дивлячись ні на що!
Це такі були перші дні
війни у моєму житті. Зараз я продовжую працювати у школі, викладаю
українську мову та літературу. Активно слідкую за новинами та, як усі мої рідні
і знайомі, донатю на ЗСУ. Звичайно, лунають сирени, діти та вчителі спускаються
зі своїми тривожними валізками у сховище… Але страху та відчаю не маємо, бо є
НАДІЯ у серці, є ВІРА у душі! Ми обов'язково здобудемо ПЕРЕМОГУ! МИР
відновиться на нашій землі!
У майбутньому Україна
зробить певні висновки: хто друг, а хто ворог. Наші славні захисники
повернуться до своїх родин. І, на мою думку, саме вони заслуговують бути
депутатами Верховної Ради України, бо ця перемога буде виборена тільки
завдяки їхній мужності та наполегливості. І вони зможуть зробити Батьківщину
сильною та впевненою у завтрашньому дні. Корупцію викорінити буде важко у
нашому суспільстві, для цього також треба докласти багато зусиль. Та я
вірю, що українці після перемоги будуть намагатися змінити нашу державу на
кращу країну в Європі!
Може, це неправильно, але я б
ніколи не дозволила повернутися на Україну молодим здоровим чоловікам, які
злякалися війни і втекли у більш безпечні місця, тобто за кордон. Розумію
жінок, адже вони - мами, які піклуються про своїх діточок. Але здорованів-ухилянтів
- ніколи не зрозумію! Бо у майбутньому нашої України вони хитрощами можуть
посідати високі пости та керувати державою, не маючи на це ніякого морального
права.
Так, Україна після війни
буде довго відбудовуватися, відновлюватися. Це тривалий процес, але наша
держава відродиться, змужніє і буде пам'ятати, якою ціною ми матимемо нове
життя. У майбутньому ніхто не цуратиметься рідної, солов'їної мови! А
патріотизм буде не лише у вишиванці, але й у думках про своє рідне, своє українське!
І люди не використовуватимуть у мовленні іншомовні слова, а
спілкуватимуться нашими споконвічно традиційними словами, наприклад, замінять окей на добре, консенсус на згода, візит на
відвідини... Особисто я після того, як ми подолаємо ворога, запрошу на гостини
усю свою родину, щоб разом порадіти, поплакати та у спільній молитві подякувати
Богові та нашим воїнам за довгоочікуване визволення нашого народу!
Я всім серцем мрію
про нашу ПЕРЕМОГУ , Бога прошу у своїх
молитвах про цей день. Адже це лихоліття повинно припинитися, ми маємо право
жити і бути впевненими у завтрашньому дні, і, як до війни, ранок розпочинати
філіжанкою кави та приємними новинами про нові досягнення українців. Жити
у МИРІ і злагоді не лише самі з собою, а з усім світом. Вірю, що так і буде, бо
ми цього прагнемо мільйонами наших душ! Та хай здійсняться пророчі слова нашого
Кобзаря:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
А наостанок хочу
подякувати всім захисникам нашої Батьківщини за можливість жити, працювати на
рідній землі! Слава Україні! Слава Героям! Слава Богу, що вони у нас є!!!
Заїкіна Тетяна
Дорогий Тарасе, встань та подивись:
Знов твою країну плюндрують , як колись.
Твоя поміч треба обпаленій землі,
Твоє слово треба зруйнованій душі.
Так, ти все це бачиш, знаємо ми всі.
Так, ти з нами плачеш, відчуваєм ми.
Знов читаєм вірші, віщі і святі,
Вірим: надихнеш нас зло перемогти!
Заїкіна Т.М.
Матусенько рідна! Працюй і твори!
Не знай ти ні горя, а ні біди.
Ти вчитель від Бога - про це пам"ятай,
І учням своїм ти знання віддавай.
Щоб рідну країну вони поважали,
І слово Шевченка завжди пам"ятали!
Кошман Богдана
Як Петрик до школи
збирався
Закінчилось літо, і Петрикові потрібно до школи збиратися. А йти хлопчику вже до третього класу . Його мама зайшла до нього в кімнату і спитала, чи потрібна синові її допомога правильно зібратися до школи. На ці матусині слова хлопчик відповів, що вже дорослий і впорається з усім сам.
Він
почав збирати рюкзак. Ненька, помітивши клопоти дитини біля ранця, зауважила:
- Петрику, поклади лише необхідне до
портфелика !
- Добре, мамо, - сказав він.
Хлопчик почав туди вкладати : ручки, записник,
зошити, маленького кавунчика , ведмедика, подушечку, з кухні поцупив пиріжечки,
баночку смачного бабусиного варення та шоколадку «Оленку». Так збирався до
того, поки не звечоріло. Мама спитала:
- Синку, все підготував?
- Так, рідненька, – відповів лагідно
хлопчик.
- Добре. А тепер відпочивай, мій хороший,-
промовила ненька.
- Звісно, мамо.
На
наступний день Петрик почав думати, що йому одягнути до школи. І знову мама
дала невеличку пораду синові, помітивши його застиглий погляд .
- Надягни свій костюм, який чекає
тебе у шафі, - натякнула турботливаматуся.
Хлопчик пішов до своєї кімнати. Коли
відкрив шафу, то знайшов випрасуваний шкільний костюм. Але там ще лежала
футболка, яку він любив одягати, коли збирався грати із хлопцями у футбол,
шорти, в яких він забив не один гол по воротях суперників. Тож вирішив одягнути
їх, адже це також його «футбольний костюм»!
Взяв до рук свій немаленький рюкзак з усім необхідним і вийшов зі своєї
кімнати.
Коли мама побачила свого дорогого
синочка з великим рюкзаком та ще й
одягненим у речі літнього варіанту, то ледве не зомліла.
- Я думала, що ти в мене вже
дорослий хлопчик і сам знаєш, що потрібно брати до школи та як правильно
одягатися в перший день навчання. Адже 1
вересня – це свято Знань і на нього йдуть гарно одягненими, а з собою несуть
пару зошитів, ручку та чернетку або записничок. Але ж не подушку й кавунчик. І
не одягають речі , призначені для гри на
стадіоні.Який ти в мене ще маленький.
- Так , мамусю, - засмучено сказав Петрик,- я без тебе не впорався з цим
завданням.
Мама турботливо промовила:
- У нас ще є час виправити становище, тож швиденько переодягнися , а я витягну зайві речі з ранця, і підемо до
школи.
- Ти, матусенько, найкраща у мене. Мій найліпший друг і порадник!
Максим Бондаренко, учень 6 класу
Невтомною працею край прославляють.
Україна єдина,
Україна - ненька моя!
Тож
за неї відважно
Боротись
буду я!
Я
душу і серце
За
рідних віддам,
Україну
розірвати
Не
дозволю ворогам!
Україна - ненька моя!
Сіденко Дмитро, учень 6 класу
І мрію небачену до неба підняв!
Я зичу миру, злагоди , добра
Україні на многії літа!
Там , де кров українська проллється ,
Виросте квітка яскрава.
І матері будуть ходити до неї,
Та Богу за Україну молитися!
Нічога Євгенія, учениця 6 класу
Тверда Діана, 8 клас
Печаль і смуток серце полонили,
примусили замовкнути вуста.
.jpg)
І
на щоку я сльози уронила,здавалося,то плакала душа...
Вона не плакала,а гірко так ридала,
кричала мовчки в стулені вуста.
І все до Господа так щиро промовляла:
" Душа моя шукає каяття..."
Господь мовчав,мовчали всі ікони,
лиш жалібно вив вітер за вікном...
Але я знаю, що Господь поможе
Й возрадується стомлена душа!
Заїкіна Тетяна
| Осінь Пожовкле листя рве на гілці вітер, Спізнілий клин птахів клекоче в далині. І плачуть під дощем зів'ялі квіти, То осінь за вікном постукала мені. А на столі біленька скатертина І мед бджолиний-їжте до схочу! На стіл лягла високая хлібина Із пахощами літнього дощу. Горова Катерина,11 клас |
Смуток... Вечірня зірка встала, Молода дівчина заспівала. Русую косу розпускала, За милим щиро сумувала. Покохало козаченька Сердечко харяче. Так чому ж воно так тужить, і болить, і плаче...
Гонтар Аліна, 7 клас
|
| Я
з тобою бути хотіла… Ті найперші слова – пророчі, Ті найперші слова – святі… Ти дивися мені в очі, Ти був сном у моєму житті. Від утоми німіло тіло, Розчинявся в проблемах день, Я з тобою бути хотіла , Я хотіла співати пісень. Мов дитина, від щастя раділа, Святкувала бентежні дні… Я з тобою бути хотіла, Та , мабуть, не судилось мені. Шинкаренко Наталія, 11 клас |
Сумую
за тобою… Коли не світять в небі зорі – То я сумую за тобою… Коли бушують хвилі в морі – То я сумую за тобою .. Коли душа кричить від болі – То я сумую за тобою… Коли не вистача любові – То я сумую за тобою… Коли туга на серці є, Коханню жити не дає. І хоч ти ігноруєш мною, Я все ж сумую за тобою…
Тищенко Вікторія, 11 клас
|
Наша Україна Зацвіла в саду калина Квітом вкрилась Україна, Оксамитові поля, Матінко моя,земля! Теплим подихом зігріті Наші любі диво-квіти. Все квітує в полі, в житі Волошкове розмаїття. Стелить килим свій барвінок - Оберіг всіх українок. Літа раннього ознака: Степу цвіт – червоні маки. Горова Катерина,11 клас | .jpg) |
Акровірші
|
|
| Малює пензлем уночі Орнаменти й узори. Раненько-вранці на зорі Обходить він поля і гори, Завжди він на дозорі! |
Це про мене дбали люди. У пошані я усюди. Кинь до чаю – вмить зникаю! Ох і люблять мене діти - Раді всі посолодити! |
Бульбак Максим, 5 клас
| |
.jpg) |
Банально
Я
написала Вам листа,
Та
вкинути його я не змогла.
Ви
запитаєте чому?
Банально
все, але тому,
Що там
я про любов писала.
Розкрити
серце Вам бажала…
Я знаю,
це все так банально:
Кохання,
лист, моє зізнання!
Та
почуття в собі не вбити.
Як біль
тяжку не заступити.
|
Матусі
|
Чи є в
світі що світліше,
Ніжним
сяйвом зігрівають
Чи є в
світі що миліше,
Що
працюють безупинно
Чи є в
світі що добріше,
Що за
всіх переживає
Наше
сонечко ти ясне,
Ніжний
погляд твій і ласка
Козачок Карина
|
Як
мамині очі?
Вдень і
серед ночі.
Як
рученьки мами ,
До ночі
і з рання?
Як
серденько мами,
Промінчик
весняний!
Завжди буде з
нами!
|
Вчительці
Перша
вчителька, як рідна мати.
Серце за дітей
її болить.
Поведе малят у
світ на добро багатий
І навчить їх
всіх трудитись і дружить.
Непосиду
ласкаво пожурить,
Іншого утішить
у журбі.
І завжди всіх
добре розуміє,
Вчителько,
вклоняюсь я тобі!
Хоч ночей з-за
нас ти недоспала,
Підбадьориш
словом тихим всіх.
Завжди в серці
образ твій зі мною,
Й щирий погляд
і веселий сміх.
Тищенко Вікторія
|
На рушниках я
бачу долю України,
В піснях я чую
серця її стук.
В струмках, в
річках – історія народу.
А в хлібному
колоссі – велич дум!
Віднині
Україна незалежна,
Здійснилась
мрія сотні поколінь.
Це почуття
свободи серце гріє
Й дає надію й
віру у людей!
Тож будемо
єднатися у праці,
Щоб славу
України відродить,
Щоб дружно
жити в радості і згоді,
Ми ж українці
– сестри та брати!
|
Що сталося з Україною,
Немає коментарів:
Дописати коментар